Хтось фотографується, метушиться, повторює конспект. І ось, настала 8:30, продзвенів дзвінок .Всі метушливо поспішали до потрібних класів проводити перший в житті свій власний урок.
Та під кінець посмішки згасли, замість іскри цікавості з’явилася втома, а такі легкі конспекти стали таким важким тягарем. М’який вчительський стілець перетворився на справжнє спасіння для втомлених ніг. А від болю в горлі могла врятувати тільки гаряча кава.
На сьомому уроці знесилені учні ділилися враженнями. За стільки років у наші голови прийшло розуміння, якого не було раніше. Так багато років ми провчилися в цій школі, і жодного дня серйозно не задумувались над важкою вчительською долею.
Стіни актової зали вислуховували скарги на біль в горлі та ногах, на неслухняних учнів і просто шибеників, які вирішили, що сьогодні їм все можна. В такі моменти, розумієш, що життя вчителя - це не тільки букети квітів на свята, а й втома і купа зошитів, що потрібно перевіряти до пізньої ночі. На щастя, нас така участь оминула.
Постійний гамір виснажив всіх. Знесилені, видавивши останні посмішки для загального фото, учні попрямували додому. У голові постійно крутилася думка: «А це ж лише один день». І всім вистачило цього дня, щоб зрозуміти, як важко вчителям щодня з усмішкою заходити в клас і не показувати тієї втоми, що приходить з їхньою титанічною роботою.